«Я не сторонник сегодня влезать с распростертыми объятиями»
Віктор Черномирдін, Повноважний посол РФ в Україні.
Сказані в іншому місці та й з іншого приводу, в притаманній В.О. манері, слова, наведені в епіграфі, вповні відтворюють суть культурних заходів, що проводяться час від часу в сфері братання колишніх національних складників Радянського Союзу.
Пан посол не прибув до Кіровограда з нагоди відкриття тут галереї нашого видатного земляка Петра Осовського, хоч і обіцяв. Не нам рядити, очевидно, нагальні справи затримали його в Києві, як і російського консула в Одесі.
Але мова не про повсякденні клопоти, біганину, миттєві зміни настрою; йдеться про те, що залишається з кожним назавжди, навіть з відходом за вікову межу. Те, що бринить у Шевченковому „І мертвим, і живим...”, чи у Хемінгвеєвому „Старику і морі”.
То ж і не дивно, коли людина за восьмидесятирічним рубежем повертається в думках або реально туди, де вперше інстинктивно заплющила очі перед яскравим сонячним диском та на чотирьох, а потім і на двох пробіглася по килимку росяного споришу. Ось чому ніяка сила не завадить вклонитися місцю, де стояла або й досі стоїть батьківська хата, знайомому вигину річки, пригірку на овиді, вибалку в кінці городу.
Відкалатати майже шістдесят літ творчого життя, звісна річ, не варту відстояти, хай, навіть, на почесному посту. Художнику потрібно малювати, й малювати аж до мозолів на руках. Створене Петром Осовським не піддається підрахунку, кількість персональних виставок у різних містах і країнах зашкалює за півсотні. І якщо вже згадати про мозолі, то й героїв своїх полотен митець знаходить серед трудового люду.